Пам’ятник - погруддя Т.Г. Шевченку в селищі Котельва
Пам’ятник Шевченку Тарасу Григоровичу (1964) встановлений в селищі Котельва на подвір’ї Котелевської ЗЗСО №4 І-ІІІ ступенів №4 по вул. Полтавський шлях, 288.
Шевченко Тарас Григорович (25.11(9.03).1814, с. Моринці, тепер Звенигородського району Черкаської обл. – 26.02.(10.03).1861, помер м. Петербург, перепохований у м. Канів Черкаської обл.,) – видатний український поет, художник, драматург, прозаїк, мислитель, революційний демократ.
Батьки Т.Г. Шевченка, як і він сам, перебували у кріпосній залежності у поміщика Звенигородського повіту Київської губернії В.В. Енгельгардта та мали козацьке коріння. Невдовзі, після народження Тараса, родину переводять на попереднє місце проживання в с. Керелівки (Кирилівки). 1822 р. він розпочинає науку в дяківській школі, а через рік помирає мати. 1824 р. разом з батьком мандрує чумацькій вальці, а після повернення, в кінці того ж року, батько віддає його в науку до кирилівського жителя Максима Губського. 1825 р. помирає батько і малий Тарас іде в найми. Працює пастухом, погоничем, пасе громадську отару, а в 1826-1827 рр. наймитує в дяка П. Борського. У цей час проявляється і зростає його потяг до малювання. 1827 р. він утікає до м. Лисянки, маючи на меті навчитися малюванню, де навчається малюванню у місцевого дяка-живописця. Однак це навчання не було тривалим. Уже наступного, 1828 р., він наймитує в кирилівського попа Г. Кошиця й лише вечорами читає та малює. Цього ж року помирає його старий господар і під час розподілу маєтності між синами покійного В.В. Енгельгардта Тарас разом із усіма кирилівцями переходить у власність П.В. Енгельгардта. На початок 1829р. його записують до дворових кріпаків, а повесні разом із господарем їде до Києва, далі до Вільно (сучасний Вільнюс, Литва). Того ж року, в жовтні, Тараса спіймали «на гарячому» за малюванням і було наказано «випороть .. хорошенько». Однак з цього часу молодий Т. Шевченко активно займається малюванням. Слухає лекції у професора малювання Віленського університету Яна Рустема (Іонаса Рустемаса). У лютому П.В. Енгельгардт переїздить до Санк-Перербурга. Разом із ним у якості дворового кріпака їде й Т.Г. Шевченко . 1834 р. намагаючись отримати вигоду із таланту кріпака, поміщик законтрактовує його на чотири роки навчання до «живописних справ цехового майстра» В. Ширяєва. До цього періоду життя Т.Г. Шевченка відноситься початок його літературно-мистецької творчості після знайомства в 1835 р. з І.М. Сошенком останній розпочинає клопотатись про звільнення молодого таланту. Тоді ж він знайомиться з Є. Гребінкою, А. Мокрецьким, О. Венеціановим, згодом К. Брюловим, відвідує класи товариства заохочення художників. 16 квітня 1838 р. заходами В. Жуковського та М. Вієльгорського, під час продажу портрету В. Жуковського роботи К. Брюлова, було отримано необхідну для викупу Т.Г. Шевченка з неволі суму, а 22 квітня він одержав відпускний документ. З цього часу він розпочинає активно навчатися і займатися як живописом, так і поетичною творчістю, 1838 р. його прийняли до Петербурзької Академії мистецтв, а 1839 р. в число пансіонерів Товариства заохочення художників. 1845 р. закінчив навчання, одержавши звання вільного художника. Писати вірші почав до того, як звільнився з кріпацтва. Найперший твір-балада «Причинна» була опублікована у 1840 р. в альманасі «Ластівка». Перша збірка поезії під назвою «Кобзар» побачила світ у 1840 р., наступна 1860 р.
Весною 1843 р. Т.Г. Шевченко повертається в Україну. До цього ж часу відноситься і знайомство з Полтавським краєм. Розпочинає своє знайомство з Прилуцького повіту (сс. Діхтярі, Сокиринці). У червні 1843 р. поет прибув до Є. Гребінки на х. Убіжище в с. Мосіївка був на балу у генерала Т. Волховської, де познайомився з родиною князя М.Г. Репніна-Волконського, сестрами Глафірою, Тетяною та Олександрою Псьол, подружився з Варварою Репніною. Після того відвідав О. Чужбинського в с Ісківці на Лубенщині, Закревського в Лемищівці, побував у Пирятині у матері В. Григоровича і передав їй листа від сина. Пізньої осені він поїхав із В. Рєпніним у його маєток в с. Андріївку Гадяцького повіту. Друга подорож в Україну відбулася в 1845-1846 р. Літо і осінь 1845 р. жив у с. Мар’янівці в маєтку О.А. Лук’яновича, був у навколишніх селах – Устивиці, Злодіївці (нині с. Псільське), разом з О. Лук’яновичем їздив до його батьків в с. Шедієве на р. Оріль. Під час цієї поїздки змалював краєвиди Решитилівки, Шедієвого, Полтави, (зокрема Хрестовоздвиженський монастир і хату І. Котляревського). У 1843, 1845, 1846 рр. поет бував у маєтку Закревських в с. Березова Рудка Пирятинського району.
У 1846 р. Т.Г. Шевченко в Києві познайомився з членами Кирило-Мефодіївського товариства, а невдовзі , 5.04.1847 р. був заарештований за твори антицарського і антидержавного змісту, засланий на 10 років у солдатчину (звільнений після смерті Миколи І).
Влітку, у серпні-вересні 1859 р., він востаннє відвідав Україну і побував на Полтавщині – їхав через Зіньків, Гадяч, зупинився у Миргороді, Пирятині. На хуторі П. Таволги-Мокрицького, поблизу Пирятина, написав вірш «Ой, маю, маю я оченята…». Крім того, за народними переказами, відвідав сс. Білоусівку, Городище, Яхники, Слободо-Петрівку, Заріг та ін. У списку населених пунктів, відвіданих Т. Шевченком у 1843-1844 та 1845-1846 рр., - понад 50 топонімів. За кількістю відвіданих місць Полтавщина біографії поета займає перше місце після його рідної Черкащини.
Поет намагався підшукати місце для власної хати, продовжував плекати надію на одруження з простою українською дівчиною і поселитися в «хатині над Дніпром». Несподівана смерть перекреслила його плани.
Пам’ятник в селищі Котельва встановлено згідно з рішенням Котелевської селищної ради № 17 від 25 жовтня 1964 року. Погруддя виготовлене у Харківській скульптурній майстерні (масова копія). У 2001 р. відбулася заміна постаменту – встановлено цегляний, облицьований плитами рожевого граніту постамент (вис. 2,2 х 0,47 х 0,47 м), на такій же основі (вис. 0,3 х 0,79 х 0,9 м) в центральній частині постаменту викарбувано пам’ятний напис:
«І мене в сім’ї великій
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Не злим тихим словом».
